Дуже коротка біографія (в двох словах)
Народився 22 квітня 1899 року в Санкт-Петербурзі. Батько - Володимир Дмитрович Набоков (1869-1922), юрист, політик. Мати - Олена Іванівна Рукавишникова (1876-1939). Навчався в Тенишевском училище в Петербурзі. У 1916 році отримав величезні статки від дядька Василя Рукавишникова. Після революції переїхав до Криму, а в 1919 році в Англії. У 1922 році був убитий його батько. В цьому ж році переїздить до Берліна. У 1925 році одружився з Вірою Слонім, від якої у нього незабаром народився єдиний син Дмитро. У 1937 році переїздить до Франції, а в 1940 році в США. У 1955 році публікує роман «Лоліта». У 1960 році переїздить до Швейцарії, в містечко Монтре. Захоплювався шахами і ентомологією. Помер 2 липня 1977 року в віці 78 років. Похований на цвинтарі біля Монтре. Основні твори: «Лоліта», «Машенька», «Захист Лужина», «Дар», «Король, дама, валет» та інші.
Коротка біографія (докладно)
Володимир Володимирович Набоков - російсько-американський письменник, поет і перекладач. Народився 22 квітня 1899 року в Санкт-Петербурзі в дворянському сімействі. Батько письменника був відомим політиком і юристом, а мати походила з родини найбагатшого золотопромисловця. За сімейним традиціям, Володимир отримав блискучу освіту, з дитинства досконало володів англійською і французькою мовами. Вірші почав писати під час навчання в Тенишевском училище. Тоді ж зайнявся ентомологією (вивченням комах).
Перед революцією Набоковим, у спадок від дядька, перейшло маєток Рождествено і мільйон на додачу. Завдяки цьому, він зміг випустити свою першу поетичну збірку «Вірші», до якого увійшли 68 віршів, написаних ним в період з 1915 по 1916 рік.
З початком революції сім'я поета перебралася в Крим. Саме там його чекав перший літературний успіх - його роботи почалися друкуватися в газеті «Ялтинський голос». З приходом більшовиків до Криму, сім'я письменника змушена була емігрувати. Це сталося в 1919 році. Володимир відправився на навчання до Кембриджського університету, де продовжував писати вірші і робити переклади. Зокрема, він взявся перекладати твір Льюїса Керролла «Аліса в країні чудес».
У березні 1922 року Володимир переїхав до Берліна у зв'язку зі смертю батька. Там він підробляв уроками англійської мови. Паралельно, він друкувався в місцевих газетах для російських емігрантів. У 1925 році він одружився з Вірою Слонім. У 1934 році у пари народився перший і єдиний дитина Дмитро, який в майбутньому займеться перекладами творів батька. У 1926 році був надрукований перший роман письменника - «Машенька». Незабаром з'явилися і інші романи, що мали великий успіх серед емігрантів і вважаються шедеврами російської літератури.
У 1936 році сім'я Набокових через антисемітських гонінь була змушена емігрувати спочатку до Франції, а потім в США. Там він написав свій перший роман англійською мовою - «Справжнє життя Себастьяна Найта». У 1955 році вийшов у світ бестселер Набокова «Лоліта», що приніс йому світову славу. Роман був написаний на двох мовах: англійській і російській. У 1960 році письменник знову повернувся до Європи і проживав в швейцарському містечку Монтре. Останньою роботою письменника став незавершений роман англійською мовою «Лаура і її оригінал». Помер Володимир Набоков 2 липня 1977 року і був похований біля Монтре.
Набоков. Американський письменник російського походження.
У 1899 році в Петербурзі, в родині аристократів, народився російський хлопчик, якому звужене було стати американським письменником. Дата його народження - 23 квітня, збіглася з днем \u200b\u200bнародження Шекспіра. Батько його був відомим політичним діячем, складався в Державній думі від партії кадетів, мати була родом з багатющою сім'ї. Дитинство Володимира було щасливим і безтурботним. Батьки його, нащадки давніх дворянських родів, прагнули до того, щоб їхні діти були різнобічно розвинені. Їх четверо дітей отримали прекрасну освіту, говорили на трьох мовах, малювали, музицировали. Велика увага приділялася і фізичному розвитку дітей. Вони грали в теніс, футбол, шахи, каталися на велосипедах. Юний Набоков захоплювався літературою і ентомологією.
Навчаючись в Тенишевском училище, Володимир одержує спадщину і на ці гроші видає свою першу книгу віршів.
З початком Жовтневої революції Набокови їдуть до Криму. У Ялті в 1918 році друкується його альманах «Два шляхи».
З Криму сім'я емігрує до Німеччини, де в 1922 році батька письменника смертельно ранять пострілом з револьвера праві екстремісти. Набоков в той час закінчує навчання в Кембриджському університеті. Щоб підтримати сім'ю він починає викладати англійську мову, займається перекладами книг американських письменників. У 1923 році Набоков знайомиться з Вірою Слонім, якій пізніше присвятив всі свої романи. 25 квітня 1925 року ці фірми стають чоловіком і дружиною. У травні 1934 Тут з'являється на світ їхній син Діма.
Уже в 20-х роках в пресі з'являються вірші і переклад казки Л. Керролла «Аліса в країні чудес» молодого Набокова. Щоб його не плутали з його, відомим серед російських емігрантів, батьком, він друкується під псевдонімом «В.Сірін».
Починають видаватися його романи, що викликають широке обговорення і суперечки критиків і читаючої публіки. Першим, в 1926 році, виходить роман «Машенька», в якому відчувається вплив творчості І. А. Буніна. З 1928 по 1938 роки видаються такі романи: «Захист Лужина», «Подвиг», «Відчай», «Дар», «Запрошення на страту» та інші. Цей період можна назвати піком російськомовного творчості письменника. Хоча світова популярність прийшла до нього через прозу, поезія теж грає в його творчості важливу роль. Велика кількість його віршів розміщені в різних виданнях російської еміграції. Пізніше вони були включені в книгу «Вірші», випущену Вірою Набокова в 1979 році.
Після приходу до влади фашистів Набоков з дружиною переїжджають до Франції, а потім, в 1940 році в Сполучені штати Америки. Спочатку йому доводиться жити випадковими заробітками, але поступово життя налагоджується. Він починає викладати в університетах Америки історію російської і зарубіжної літератури, займається ентомологією, перекладами і багато пише. Після смерті його було видано томи його лекцій. Втративши російськомовного читача, Набоков звертається до англійської мови. Йому хочеться бути літератором, відомим не тільки у вузькому колі емігрантів, а й у світі. З чудового російського прозаїка і поета він перетворюється в американського письменника, і до кінця своїх днів пише тільки англійською мовою.
У ті роки видані його перші англомовні книги, які не мали великого комерційного успіху. Це автобіографія «Інші берега», «Срібний Найт», роман «Під знаком незаконнонароджених».
У 1955 році в Парижі публікується скандальний роман Набокова «Лоліта». Дивно, але саме цей еротичний роман приносить йому світову популярність і фінансовий добробут. У деяких країнах роман був заборонений до видання.
Останнім романом, написаним в Америці, є роман «Пнін». Вважаючи Америку своєю другою батьківщиною, письменник все-таки емігрує з країни.
В останні роки життя письменник живе в Швейцарії в невеликому курортному місті Монтре. У цей період написані романи «Блідий вогонь» (1962), «Ада» (1969), «Лаура і її оригінал» (1975-1977). У 1964 році в пресі публікується його англомовний переклад «Євгенія Онєгіна».
Його чотири рази висували в кандидати на здобуття Нобелівської премії з літератури, але номінація так і не відбулася.
Не можна не відзначити того факту, що Набоков був не тільки іменитим письменником, а й серйозним ентомологом. Їм написано 18 статей про лускокрилих, відкрито близько 20 нових видів метеликів і рід метеликів, названий на його честь «Nabokovia». Його колекція метеликів в кількості 4324 екземпляра його дружина Віра Слонім передана в дар Університету Лозанни.
У 1977 році Володимир Набоков помер від бронхіальної інфекції. Похований він в селі Кларанс, на березі Женевського озера. На його могилі лежить блакитний камінь з написом: «Володимир Набоков, письменник».
У 1930-і рр. Набоков пише розповіді, 7 романів, п'єси «З-бретеніе Вальсу» і «Подія». Узагальнення психологічного досвіду - мемуари. Особлива сторінка творчості - роботи по шу-торії російської та західної літератури, тритомні примітки до власного перекладу «Євгенія Онєгіна».
У 1938 р Набоков переїжджає в Париж, в 1940 - в США. Це кінець російськомовного письменника Сирина і народження англомовний-ного Набокова. Англійською написані романи «Інші бере-га», «Лоліта», «Пнін», «Ада».
Література для Набокова була грою з читачами. Він ра-дікальним чином розійшовся з класичною традицією рус-ської літератури. У цьому плані він художник розриву і одночасним-аме - художник-новатор. Революція вибила Набокова з колії. Втрата раю (дитинства) - це втрата не тільки соціальна, а перш за все екзистенційна. Це перехід до світу пішло-сти (найстрашніше поняття у Набокова). Але, потрапляючи в світ вульгарності, Набоков визначає його не як справжній світ, а як світ привидів, ілюзій, -Утраченное право на соціаль-ний аристократизм Набоков втілив в аристократизм Есте-тичний.
Метод Набокова - містифікація, гра, пародія, в чому про-злежуються традиції Стерна, Гюго, Едгара По. Тип героя --зрозумілий обивателями геній, гнаний, самотній, страждає і часто глумиться над натовпом. Набоковские герої як би відпрацьовано-жаются один в одному, відрізняючись лише ступенем самотності.
Набоков - письменник-інтелектуал, понад усе ставить гру уяви, розуму. Його хвилюють проблеми самотності і свободи; особистість і влада, дар і доля переломлюються в сти-лістіческой витонченості і віртуозності. Це різко виділяє його з традиційної російської літератури, де форма була під-чинена моральної, «учительській» завданню.
Головною рисою набоковского роману є відсутність характеру в традиційно-реалістичному сенсі. Набоков ство-дає не стільки характер, скільки манекен, ляльку. Герої - ис-полнітелі авторської волі, позбавлені мотивації і логіки по-вчинків. Матеріал з сайту
Набоков стверджував нову, неприйнятну для російської літератур-ратури етичну систему, яка заснована на принципо-ном індивідуалізм і пафосі громадського неслуженія. Це вело і до розриву з естетичної традицією російської літератури, тягло до руйнування реалістичного характеру, до модернізму. Естетизм став якістю художнього світу. Він проявився в ускладненості стилю, феноменальності метафор. У світі Набо-кова немає реальності взагалі, а є безліч суб'єктивних образів реальності, звідси і множинність трактувань про-винищення. Всіма цими естетичними прийомами Набоков перед-захопив постмодернізм.
1922 - Набоков закінчує Трініті-коледж в Кембриджі, де вивчає романські та слов'янські мови і літературу. В цьому ж році сім'я Набокових переїжджає в Берлін, де батько стає редактором російської газети "Руль" (The Rudder). Саме в "Кермі" з'являться перші переклади французьких і англійських поетів, перша проза Набокова.
1922-37 - Набоков живе в Німеччині. Перші кілька років бідує, заробляючи на життя тим, що складає для газет шахові композиції і дає уроки тенісу і плавання, зрідка знімається в німецькому кіно.
1925 - одружується на В. Слонім, що стала його вірною помічницею і другом.
1926 - після виходу в Берліні роману "Машенька" (під псевдонімом В.Сірін), Набоков набуває літературну популярність. Потім з'являються такі твори: "Людина з СРСР" (1927), "Захист Лужина" (1929-1930, повість), "Повернення Чорба" (1930; збірник оповідань і віршів), "Камера обскура" (1932-1933, роман) , "Відчай" (1934, роман), "Запрошення на страту" (1935-1936), "Дар" (1937, окреме видавництво. - 1952), "Спостерігач" (1938).
1937 - Набоков їде з фашистської Німеччини, побоюючись за життя дружини і сина.
1937-40 - живе у Франції.
1940-1960 - в США. Перший час, після переїзду в США, в пошуках роботи Набоков об'їжджає майже всю країну. Через кілька років починає викладати в американських університетах. З 1945 - громадянин США. З 1940 твори починає писати англійською мовою, якою вільно володів з дитинства. Перший англомовний роман - "Істинне життя Себастьяна Найта". Далі Набоков пише твори "Під знаком незаконнонароджених", "Conclusive evidence" (1951; рос. Пер. "Інші береги", 1954; спогади), "Лоліта" (1955; була написана ним і російською, і англійською мовами), "Пнін" (1957), "Ада" (1969). Крім того, він переводить на англійську мову: "Слово о полку Ігоревім", роман "Євгеній Онєгін" А.С. Пушкіна (1964; сам Набоков вважав свій переклад невдалим), роман М.Ю. Лермонтова "Герой нашого часу", ліричні вірші Пушкіна, Лермонтова, Тютчева.
1955 - роман "Lolita" (Лоліта), який відмовилися опублікувати чотири американських видавництва, виходить в Парижі в "Olympia Press". У 1962 році за романом знімається фільм.
1960-1977 - Набоков живе в Швейцарії. У ці роки в Америці публікуються твори Набокова (книги "Poems and Problems" (Вірші та проблеми) (39 віршів російською та англійською, 14 віршів англійською, 18 шахових проблем), 1971; "A Russian Beauty and Other Stories" (13 історій, деякі з яких перекладені з російської, а деякі написані англійською) (Нью-Йорк). Публікується "Strong Opinions" (інтерв'ю, критика, есе, листи), 1973; "Tyrants Destroyed and Other Stories" (14 історій, деякі з яких перекладено з російської, а деякі написані англійською), 1975; "Details of a Sunset and Other Stories" (13 історій, переведених з російської), 1976 і ін.
1986 - з'являється перша публікація Набокова в СРСР (роман "Захист Лужина" в журналах "64" і "Москва").
Основні твори:
Романи: «Машенька» (1926), «Захист Лужина» (1929- 1930), «Камера обскура» (1932-33), «Відчай» (1934), «Дар» (1937), «Лоліта» (1955), «Пнін» (1957), «Ада» (1969),
«Подивися на Арлекіно!» (1974),
Повість «Запрошення на страту» (1935 - 36), Збірка оповідань: «Повернення Чорба» (1930), Книга спогадів «Інші берега» (1951), Збірник «Весна в Фиальте і інші оповідання» (1956), Вірші, Дослідження « Микола Гоголь »(1944), Коментований прозаїчний переклад« Євгенія Онєгіна »(т. 1-3, 1964), Переклад на англійську« Слова о полку Ігоревім »,« Лекції з російської літератури »(1981),« Бесіди. Спогади »(1966)
Володимир Володимирович Набоков народився 10 квітня ст. стилю (22 квітня новий. стилю) 1899 року в Петербурзі в старовинній і багатій дворянській родині. Дід, Дмитро Миколайович, був міністром юстиції в урядах Олександра II і Олександра III і відрізнявся твердою прихильністю закону і праву. Батько, Володимир Дмитрович, був один з провідних політиків партії кадетів, після Лютневої революції 1917 р він займав пост міністра юстиції в Тимчасовому уряді. Від батька Набоков успадкував ліберальні погляди, ненависть до деспотизму в будь-яких його проявах, розвинене почуття власної гідності, рішучий характер і прихильність західним культурним цінностям. Однак політика на відміну від батька залишала сина завжди байдужим. Мати, Олена Іванівна (уроджена Рукавишникова), походила з дрібнопомісного дворянського роду.
В юнацькі роки у Набокова розвинувся інтерес до колекціонування і вивчення метеликів, що відбилася пізніше в його творчості. У 1911-1916 рр. Набоков навчався в Тенешевском училище Літературним дебютом Набокова у пресі була збірка «Вірші» (1916). Після Жовтневої революції 1917 р Набокови перебралися до Криму, де батько зайняв пост міністра юстиції в уряді Кримської республіки. Після падіння Кримського уряду і вторгнення Червоної Армії до Криму Набокови назавжди покинули Росію. Це сталося 2 (15) квітня 1919 р
У 1919-1922 рр. Набоков вивчав російську і французьку літературу в Кембріджському університеті у Великій Британії. Після закінчення університету він перебрався до сім'ї батька в Німеччину, в Берлін. У Берліні він прожив до 1937 року, коли переїхав разом з дружиною і маленьким сином Дмитром в Париж. У Берліні 28 березня 1922 був убитий його батько, який захищав лідера кадетської партії П.М. Мілюкова від покушавшихся на нього монархістів. Смерть батька явно і перекривання відображена в кількох творах Набокова.
У першій половині 1920-х рр. Набоков видав поетичні збірки «Горний шлях» і «Гроно», переклади «Аліси з країни чудес» Л. Керрола ( «Аня в країні чудес») і «Кола Брюньйон» Р. Роллана ( «Нікола Персик»). Свої твори він публікував під псевдонімом «В. Сирин »(« сирин »- слово, що означає міфічну райську птицю і, мабуть, що асоціювалося для Набокова з ім'ям Гоголя, тотожного позначення птиці, качки гоголя).
У 1926 р було видано перший великий прозовий твір Набокова - роман «Машенька». «Машенька» побудована як спогад російського емігранта Ганіна про колишнє життя в Росії, обірваної революцією і Громадянською війною; розповідь ведеться від третьої особи, але з психологічної точки зору героя. Головна подія російського життя Ганіна - любов до Марійці, що залишилася на батьківщині. Ганін дізнається, що Машенька стала дружиною Алфьорова, його сусіда по берлінському пансіону і що вона повинна приїхати в Берлін. Герой повісті очікує зустрічі з нею, як дива, як повернення в, здавалося б, назавжди втрачене минуле. Він їде на вокзал, щоб зустріти Машеньку, але, коли поїзд підходить, раптово їде на інший вокзал, щоб покинути місто.
У «Марійці» були знайдені дорогі і привабливі для Набокова теми, присутні або домінуючі в більшості російських і англійських романів, створених ним пізніше. Це тема безповоротно втраченої Росії як подібності втраченого раю і як втілення щастя молодості; це тема часу і спогади, одночасно протистоїть все нищівному часу і терпить невдачу в цій марній боротьбі.
У повісті, як і в кількох пізніших прозових творах письменника, переломилися події отроцтва і юності автора: дачне місце Воскресенськ нагадує Батово, Виру і Рождествено, в яких пройшли дитинство, отроцтво і юність Набокова; історія Ганіна і Марійки віддалено нагадує юнацьку любов Володимира Набокова і Люсі Шульгиной, з якою майбутній письменник познайомився в маєтку свого дядька Різдвяних під Петербургом влітку 1915 г. Однак, зберігаючи автобіографічний «слід» в сюжеті повісті, Набоков усвідомлено уникає прямого подібності: Ганін, хоча і наділений даром уяви, представлений людиною, далекою від літератури, а Набоков, живучи в Берліні, не очікував нової зустрічі зі своєю першою коханою.
Незважаючи на зовнішню (в порівнянні з пізнішими творами письменника) традиційність, «Машенька» - зовсім не класична повість про кохання. Набоков відкидає шаблонний і пропонований самої розстановкою персонажів хід - «любовний трикутник»; відмова Ганіна від зустрічі з Машенькою має не традиційну психологічну, а глибинну філософську мотивування: набоковский персонаж усвідомлює непотрібність зустрічі, бо неможливо повернення часу назад, і така спроба була б підпорядкуванням минулого і відмовою від себе самого. Героїня, чиє ім'я становить назву твору, ні разу не з'являється в'яве на його сторінках, і саме її існування здається напівреальних, полуефемерним.
Тема часу, настільки значуща в повісті, - одна з наскрізних тем творчості Набокова, знову і знову писав про розрив з назавжди зниклим минулим і одночасно намагався подолати цей розрив в творчій уяві. У творах Набокова це або уяву і світ мрії персонажа, або уяву самого автора, в перетвореному вигляді воскрешає власне минуле на сторінках своєї прози, або уява автобіографічного героя, як Федір Годунов-Чердинцев в романі «Дар».
У «Марійці» наперед такі риси, що розвинулися в пізнішій поетиці Набокова, як гра літературними цитатами і алюзіями і побудова тексту як варіації то вислизають, то спливаючих лейтмотивів і образів. Такі різноманітні звуки (від солов'їної співу, що означає природний початок і минуле, до шуму поїзда і трамвая, що уособлюють світ техніки і сьогодення), запахи, що повторюються образи - поїзди, трамваї, світло, тіні, асоціації героїв з птахами. Літературні підтексти повісті - «Євгеній Онєгін» О. С. Пушкіна, на сюжет якого проектуються зустрічі розставання героїв повісті, лірика А.А.Фета (образи солов'я і троянди), лірика О. С. Пушкіна і А.А.Блока (героїня під падаючим снігом і серед снігів, побачення в заметіль).
Друге велике твір Набокова, роман «Король, дама, валет» (1928) написано німецькою матеріалі. Роман побудований на лейтмотівних образах, пов'язаних з картковою грою, з вальсом і з манекенами, що символізують механічний, бездушний світ. У фіналі роману в ролі фонових персонажів з'являються сам автор і його дружина (до цього прийому Набоков буде згодом вдаватися неодноразово). Фабула роману - історія зв'язку дружини торговця, Марії Драйер, з Францем, племінником чоловіка; коханці замислюють самогубство, але воно через раптово відкрилися нових обставин не здійснюється, а Марія Драйер, захворівши, вмирає. Головний сенс, тема роману - примхливість і непередбачуваність долі, сплутуватися гравцям всі карти. До цієї ж теми Набоков звернеться в романі «Відчай» (повний. Изд. - 1934), герой якого, Герман, імітує власну смерть, вбиваючи зовні схожої людини, але виявляється викритий через одну не облікованої деталі .. «Відчай» - художнє дослідження своєрідною «поетики» вбивства: Герман замишляє вбивство, немов пише детективний роман. Зображення злочинної гри, «естетики» цинічного обману - тема роману «Камера обскура» (в першому виданні «Camera оbscura», 1932-1933), який розповідає про сліпого Кречмару, якого обманює дружина Магда, змінюючи чоловікові в його присутності з коханцем, художником карикатуристом Гірському. Композиційно роман орієнтований на бульварну белетристику і кінематограф того часу: домінує сюжет, а не описовість, текст розділений на короткі главки, дія яких обривається в самому напруженому моменті.
До російської темі, до життя російської еміграції Набоков звернувся в романах «Захист Лужина» (1929-1930), «Подвиг» (1931-1932) і в повісті «Спостерігач» (1930).
«Подвиг» присвячений незмінно хвилювала Набокова темі повернення на батьківщину, що відбилася також у його поезії і в оповіданнях. Головний герой, Мартин Едельвейс, таємно повертається в радянську Росію і зникає.
У «Захист Лужина» розповідається про геніального шахіста Лужина, в хворобливій свідомості якого світ постає подобою шахової дошки, на якій проти нього ведеться небезпечна гра. За життя і свідомість Лужина немов борються між собою його дружина і суперник, гросмейстер з «шахової» прізвищем Тураті ( «туру» - тура). Лужина прагне втекти від життя, від шахів в втрачений рай дитинства, але шахи або сам час мстять йому за це, змушуючи в стані, яке з буденної точки зору виглядає божевіллям, накласти на себе руки. «Захист Лужина» стала чудовим прикладом зображення внутрішнього світу героя, прощається з дитинством. Класичність психологізму і деталей побуту поєднується в романі з модерністської грою між дійсністю і болючими фантазіями героя.
В «ми шпигунами» Набоков розробляє характерний для модерністської поетики прийом невмотивованої зміни оповідної точки зору, але робить це нетривіальним чином. На початку герой розповідає про досконалої їм спробі самогубства, а потім сам виявляється об'єктом уваги інших і предметом авторської розповіді; тотожність «я» і персонажа на ім'я Смуров з'ясовується тільки по ходу повісті. За цим прийомом ховається глибокий філософський зміст: нерівність людини самому собі.
Від'їзд до Франції. Роман «Дар»
У 1933 р до влади в Німеччині прийшли нацисти. Луною нового порядку речей, усталеного не тільки в Росії, але і в частині Європи, став роман «Запрошення на страту» (1935-1936). «Запрошення на страту» - роман-антиутопія, в якому намальований виморочний і оманливий світ тоталітарної держави. Головний герой, Цинциннаті Ц., засуджений на страту без будь-якої провини; його знайомлять з катом мсьє П'єром, який видає себе за такого ж в'язня. Вирок оголошується пошепки, кат розважає Цинциннаті фокусами, його невірна дружина Марфинька готова оселитися в камері чоловіка до його страти. Яв тоталітарної держави постає торжеством обману і вульгарності, страта зображується як звільнення - пробудження героя від непритомного «сну».
У 1937 р, після втрати дружиною роботи в нацистській Німеччині (Віра Набокова була єврейкою), Набокови перебираються до Франції.
Наймісткішим і підсумковим твором Набокова радянських часів став «Дар», визнаний дослідниками кращим романом письменника (роман писався з 1933 по початок 1938 року, вперше опублікований без 4-ої глави, присвяченій життєпису М. Г. Чернишевського, в журналі «Сучасні записки »в 1937-1938 рр., повністю отд. изд. в 1952 р). За влучним висловом самого автора, «Дар» - роман, головною героїнею якого є «російська література». Це розповідь від імені автора про свого героя, поета-емігранта Федора Годунова-Чердинцева, котра проживає, як і сам Набоков, в Берліні, чередуемих з розповіддю Федора про себе і свого життя. Крім основної обрамляє лінії, в «Дарі» містяться: вірші Федора; біографія батька Федора, мандрівника-дослідника природи Костянтина Годунова-Чердинцева, подумки створювана, але не написана сином; життєпис Н.Г. Чернишевського, написане Федором і становить четверту главу роману; рецензії критиків на це життєпис, нібито видане окремою книгою. «Дар» в цілому - одночасно опис трьох років (з 1926 по 1929 р) з життя поета Федора Годунова-Чердинцева і автобіографічний роман, складати самим Федором. Крім того, «Дар» може бути прочитаний і як художнє пересозданіе подій життя самого Набокова. Історія кохання Федора до Зіні Мерц, що стала для нього подобою Музи, нагадує про любов Набокова і Віри Слонім: письменник познайомився з нею в Берліні в 1923 р, вони Весілля відбулося 15 квітня 1925 р Мотив долі, неодноразово перш ледь не познайомив Федора і Зіну , також знаходить реальне відповідність: шляхи Набокова і Віри в минулому, задовго до їх зустрічі, кілька разів проходили зовсім поруч і мало не перетнулися. Батькові Федора Набоков подарував своє захоплення колекціонуванням і описом метеликів; Годунов-Чердинцев-старший незалежною вдачею і мужнім характером схожий на Володимира Дмитровича Набокова. Поет і критик Кончеев, високо цінує твори Федора, поєднана з поетом і критиком В.Ф. Ходасевич, який любив і почитав набоковское творчість, а літератор Христофор Мортус, упереджено ставиться до творів набоковского героя - гротескний двійник поета і критика Г.В. Адамовича, недоброзичливо відгукувався про Набокова-письменника.
Ще один, домінантний план «Дара» - літературні підтексти, одним з основних є твори А.С. Пушкіна і, зокрема, «Євгеній Онєгін»: набоковский роман завершується віршованими рядками про прощання з книгою, висхідними до фінальних віршів восьмий глави пушкінського роману у віршах. Набоковскій роман побудований на романтичній антитезі буденного вульгарного світу (берлінські німці, об'єднання російських літераторів в Берліні, позитивізм і утилітаризм у світогляді М. Г. Чернишевського, героя годуновской книги) і високої поезії творчості, подвигу, любові (дар Федора, героїка мандрів його батька , любов Федора до Зіні). Але на відміну від романтичної і постромантической психологічної прози Набоков послідовно розмиває кордони між реальністю, спогадом і уявою. У «Дарі» нове твориться з амальгами, зі складної комбінації елементів традиційної і модерністської поетики.
Набоков у своєму романі як би передбачив і змоделював справжню реакцію частини літературних кіл на главу, присвячену Н.Г. Чернишевського. Федора ряд критиків дорікають в очорненні пам'яті одного зі стовпів російської демократії, а видавці відмовляються від друкування життєпису. Редакція журналу «Сучасні записки», незмінно благоволившего Набоковим, категорично відкинула цю главу «Дара», і роман вийшов без неї. Проте, «Дар» зміцнив головне місце автора в літературі російської еміграції.
Протягом 1930-х рр. Набоков, сім'я якого жила дуже обмежено, робив неодноразові спроби знайти викладацьку роботу в США або зацікавити американських видавців своїми творами. Ці спроби стали особливо наполегливими після початку Другої світової війни. У 1938-1939 рр. він написав перший роман англійською мовою »,« The Real Life of Sebastian Knight »(« Істинне життя Себастьяна Найта », опублікований в США в 1941 р.) Роман оповідав про спробу створення біографії письменника Себастьяна Найта, розпочатої його зведеним братом. Його тема - співвідношення життя і творчості, обмеженість біографа, який прагне відшукати істину.
У другій половині травня 1940, коли німецькі війська вже захопили велику частину території Франції, Набоков з дружиною і сином покинули Францію, відпливши на пароплаві в США.
Життя в Америці. «Американський» Набоков
В Америці Набоков викладав російську мову та російську і зарубіжну літературу. У 1941-1948 рр. він викладав російську мову та літературу в Уельслейском коледжі (штат Массачусетс), в 1951-1952 рр. читав курс лекцій в Гарвардському університеті. З 1948 по 1958 рр. він був професором в Корнельському університеті. У 1955 р в Парижі вийшов друком роман «Лоліта», в 1958 році він був надрукований в Америці, рік по тому - в Англії. Роман приніс письменникові величезну, хоча і не позбавлену скандальності, славу і фінансову незалежність. Це дозволило Набокову залишити викладання і повністю присвятити себе літературі. У 1960 р він переїхав із США до Швейцарії і поселився у фешенебельному готелі міста Монтре. Тут Набоков провів останні сімнадцять років свого життя. Він помер в Монтре і був похований на кладовищі сусіднього села Кларанс.
З професійних занять Набокова викладанням і вивченням російської літератури виросли біографія-дослідження «Микола Гоголь» (англійською мовою, опублікована в 1944 р), цикли лекцій з російської і західноєвропейської літератури Нового часу і фундаментальний коментар до роману О.С.Пушкіна «Євгеній Онєгін »в англійському перекладі, також зробленим Набоковим (4-томне видання, 1964).
Переїхавши до Америки, Набоков відмовився від псевдоніма «Сирин» і став підписувати твори власним ім'ям. Зміні літературного імені відповідала зміна мови. З цього часу Набоков писав майже виключно по-англійськи. Його найбільш значні російські твори - це переклади або російські версії творів, написаних по-англійськи: російський переклад роману «Лоліта» (1967) і мемуарна книга «Інші берега» (1954), первісний англійський варіант якої - книга «Conclusive Evidence» ( « переконливий доказ », 1951), а пізніша версія - книга« Speak, memory »(« Пам'ять, говори », 1966). Після 1940 р Набоковим було написано кілька романів англійською мовою: «Bend Sinister» (багатозначне назва, найбільш адекватний переклад - «Під знаком незаконнонароджених», писався з 1941 по 1946 рр., Опублікований в 1947 р); «Лоліта» (писався в 1946-1954 рр., Опублікований в 1955 р), «Пнін» (писався в 1953-1955 рр., Повністю опублікований отд. Изд. В 1957 р); «Pаle Fire» ( «Бліде полум'я», або «Блідий вогонь», писався в 1960-1961 рр., Опублікований в 1962 р); «Ada, or Ardor» (в російських перекладах «Ада, або Еротіада», «Ада, або Бажання», «Ада, або Радості пристрасті», писався з перервами з 1959 по 1968 р, опублікований в 1969 р); «Transparent Things» ( «Просвітчасті предмети», або «Прозорі речі», писався в 1969-1972 рр., Опублікований в 1972 р); «Look at the Harlequins!» ( «Дивись на Арлекіно!», Писався в 1973-1974 рр., Опублікований в 1974 р).
Американський письменник Джон Апдайк зауважив про Набокова: «Двічі вигнанець, який втік від більшовиків з Росії і від Гітлера з Німеччини, він встиг створити масу чудових творів на вмираючому в ньому мовою для емігрантської аудиторії, яка неухильно танула. Проте протягом другого десятиліття перебування в Америці він зумів прищепити тутешньої літературі незвичні зухвалість і блиск, повернути їй смак і фантазії, а собі - здобути міжнародну популярність і багатство »(пров. З англ. В. Голишева).
Англійська проза Набокова утворює єдине ціле з його російськими творами. Сюжет «Лоліти» намічений в російській оповіданні, або повісті «Чарівник» (написаний 1939 року, за життя автора опублікований не був). Розповідні прийоми в «Дарі» - чергування розповіді від першої особи (як би від «Я» автора і героя одночасно) і від третьої особи - були розвинені і переосмислені в романі «Під знаком незаконнонароджених», де автор довільно втручається в текст розповіді і володіє абсолютною владою над героєм. Протилежне ставлення автора і героя представлено в романі «Пнін», де оповідач Володимир Володимирович, чиє ім'я та по батькові збігаються з набоковскому, виявляється коханцем колишньої дружини героя, професора Пніна, і знайомим самого Пніна, проте герой виявляє досконалу незалежність від автора-оповідача, здійснюючи вчинки по своїй волі. Зображення тоталітарної влади як фарсово вистави, що загрожує загибеллю героя ( «Запрошення на страту»), продовжено в англійському романі «Під знаком незаконнонароджених»), в якому головний герой, професор Коло, який втратив сина, виявляється врятований від загибелі волею всемогутнього автора, що руйнує злі чари виморочної царства диктатора Падука. Інші теми, загальні для російської та англійської прози Набокова, - людина і час, ілюзорність часу, прихований візерунок Долі, вплетений в тканину людського життя. Гра алюзіями і цитатами, маски помилкових авторів, за якими криється автор справжній, характерні для таких англійських романів, як «Ада» і «Бліде полум'я»; в «блідо полум'я» дається також віртуозне й іронічне наслідування стилю знаменитих англійських поетів (А. Попа, В. Вордсворта).
Роман «Лоліта», який приніс письменникові світову славу, був спочатку відкинутий американськими видавцями, які визнали його непристойним і порнографічним і побоювалися судового переслідування в разі публікації твору. Після того як автору вдалося надрукувати «Лоліту» в Парижі (1955), а потім в США (1958) і у Великобританії (1959), ряд літературних критиків також оцінили цей твір як порнографічне або, як мінімум, сприйняли його тільки в якості опису статевого збочення. Тим часом, хоча фабульную основу «Лоліти» становить відверто зображена історія пристрасті немолодого Гумберта Гумберта до дівчинки-підлітка Долорес (Лоліті) Гейз та зв'язку Гумберта Гумберта і Лоліти, роман сповнений глибокого символічного сенсу і не має нічого спільного з порнографією або зображенням сексуальної патології. «<…> Дійсна причина, що обумовила<…> звернення пана Набокова до настільки викликає життєвого матеріалу, полягає в тому, що він прагнув написати книгу про любов.
<…> ... "Лоліта" - книга про кохання, а не про секс. Кожна її сторінка апелює до еротичного почуттю, малює недвозначно еротичне дію або прояв, і при всьому тому ця книга - не про секс », - так охарактеризував набоковский роман один з рецензентів, Л. Тріллінг (« Останній коханець ( "Лоліта" Володимира Набокова) // Класик без ретуші: Літературний світ про творчість Володимира Набокова. М., 2000. С. 284).
Дівчинка-підліток Лоліта уособлює в романі спокуслива, демонічне початок. Вона співвіднесена з демонічним жіночим істотою іудейських переказів - демоном Ліліт, першою дружиною Адама. Нагадує Лоліта і спокусницю Єву (мотив «яблучної солодощі» в романі). Але одночасно образ Лоліти асоціюється з дитячою чистотою і невинністю, з раєм, шуканим, але так і не знайденим Гумбертом Гумбертом. Набоков вибудовує звукову асоціацію: «Лоліта» - «лілії» (квіти, що символізують в Біблії еротичну пристрасть, красу і разом з тим чистоту). Пристрасть головного героя - це спроба воскресити його дитячу любов, дівчинку на ім'я Анабелла Лі, на яку схожа Лоліта. Це бажання подолати, повернути назад час. Гумберт Гумберт сприймає світ естетично, відводячи собі в ньому роль Режисера і Автора. Але його пристрасть до Лоліті вбиває в ній безневинне, дитяче початок, і перемога обертається поразкою. Зловісний двійник головного героя, його суперник, в якому втілено виключно темне початок, - режисер Клер Куильти, що спокушає Лоліту. (Ім'я символічно: «Клер» - по-французьки «ясний», «світлий», що іронічно відповідає розпусникові Куильти; «Куильти» асоціюється з англ. «Guilty» - «винний»). Гротескно зображене вбивство Куильти Гумбертом Гумбертом знаменує крах романтичної за своїми джерелами віри головного героя в чарівність дитинства і в можливість повернення в минуле.
Створюючи «Лоліту», Набоков вдався до прийому, характерному для постмодерністської літератури: в тексті роману міститься зашифрований, потаємний глибокий сенс. Літературно не підготовлена, «масовий» читач повинен сприйняти «Лоліту» як напівпорнографічних твір про пригоди сексуального збоченця, в той час як тонкий і підготовлений читач сприйме роман як символічний текст, як своєрідну філософську притчу.
Найбільш витонченим прикладом постмодерністської гри, побудованої на зіткненні різних точок зору і інтерпретацій, на двозначності відносин між правдою і вигадкою, є роман «Бліде полум'я». Роман складається з автобіографічної поеми американського професора літератури Джона Шейді і коментарів до неї, автор яких іменує себе його колегою професором Джоном Кінбот, в минулому - королем країни Зембли на півночі Європи. Реальність обох персонажів полуіллюзорна: текст роману дозволяє припустити, що Шейді (англ. «Shade» - «тінь») - не реальна людина, а породження уяви Кінбота; але роман свідчить і про інше - про те, що коментатор Кінбот міг бути придуманий Шейді. Не виключена і третя інтерпретація: і Шейді, і Кінбот однаково реальні. В поле гри, побудованої на розмивання кордонів між вигадкою і дійсністю, втягується і автор, Володимир Набоков: Кінбот заявляє, що одного разу ще може постати перед публікою в образі професора славістики з Росії, в якому вгадується схожість з самим Набоковим.
Шейді і Кінбот здаються зовсім не схожі один на одного. Шейді - творець поеми про себе, про смерть дочки Гезель і про таємниці буття; Кінбот, самозакоханий безумець, не далекий вульгарного самовдоволення; він одержимий маніакальною ідеєю, що Шейді зашифрував у поемі розповідь про його рідний Зембли і про нього, колишньому короля Карла Улюбленому. (Можливо, Кінбот лише вважає себе королем Карлом.) Але двох персонажів ріднить дар уяви і інтерес до глибинних сплетенням, «текстурі» буття і долі. Вони протиставлені світу посередність, буденності і тупого насильства, втіленням якого стає терорист Градус, який має намір убити колишнього короля, але замість нього вражає пострілом з пістолета поета Шейді.
Міфи про Набокова і художній світ письменника
Поширена думка про «естетство» Набокова, про самоцінною-ігровому характері його прози, разюче відрізняє його від російської класичної традиції, є дуже неточним, спрощеним. По-перше, безсумнівна наступність Набокова по відношенню до, умовно кажучи, «дореалістіческой» російською традицією, перш за все до творчості А. С. Пушкіна і М. Ю. Лермонтова, в творах якого елемент гри, переінакшування усталених літературних схем, ситуацій, літературні підтексти і алюзії дуже значущі. По-друге, Набоков незмінно ставився з великою повагою і навіть пієтетом до творчості такого письменника з дуже сильною дидактичної, повчальною установкою, як Л. Н. Толстой; при цьому в лекціях про Толстого Набоков звертав особливу увагу на глибинні символічні образи його творів. І, нарешті, невірне подання про Набокова як про холодному естет, чужому душевної теплоти і готовому виправдати аморальність. Набоков - письменник соціально зовсім індиферентний і навіть, якщо завгодно, дидактичний у викритті деспотії, насильства в будь-яких їх формах. Набоковская позиція - в кінцевому підсумку позиція моральна; самоцінний естетизм йому не близький, а спроби героїв бачити світ не більше ніж подобою художнього твору і претендувати в ньому на роль Творця приречені на невдачу.
За словами письменника Андрія Бітова, «типовий ефект Набокова: створити атмосферу непосвячених для того, щоб виявити високу точність дійсності. Заперечуючи то Бога, то музику, він тільки про них і оповідає ».
Дослідник творчості Набокова і його біограф Б. Бойд так охарактеризував авторську позицію письменника і сутність його художнього світу: «Оскільки Набоков цінував звільняє силу свідомості, він відчував потребу зрозуміти, що значить опинитися у в'язниці божевілля, нав'язливої \u200b\u200bідеї або в довічної" одиночній камері душі " . Тут його інтерес до психології переходить в філософський інтерес до свідомості - головний предмет всієї його творчості. Хоча Набоков стверджував користь критичного розуму, він не довіряв ніяким поясненням, логічних аргументів, з презирством і насмішкою відгукуючись про "філософської" прозі, через що багато його читачі вважають, що у нього є тільки стиль, але відсутній зміст. Насправді він був глибоким мислителем - в гносеології, в метафізиці, в етиці і в естетиці.<…>
... Необхідно пояснити оманливу стратегію Набокова-письменника. Читати Набокова - це все одно що сидіти в кімнаті, звідки відкривається якийсь вид, який чомусь здається нам міражем, немов би хитро підморгуючим на сонці і заманюють до себе. Деякі читачі побоюються, що їх виманюють з дому тільки для того, щоб підставити ніжку на порозі. Насправді ж Набоков хоче, щоб хороший читач, переступивши через поріг, потрапив в цей світ і насолодився його докладної реальністю. Хороший же ПЕРЕчітиватель, який не боїться йти далі, знаходить ще одні двері, приховану в тому, що раніше здавалося непорушним пейзажем, - двері в інший, позамежний світ »(Б. Бойд. Володимир Набоков: радянські часи: Біографія / Пер з англ. М .; СПб., 2001. С. 13-14).
© Всі права захищені
Схожі статті
